ЧИ ВДАЛОСЯ М.ЛИСЕНКО, СТВОРИТИ МОДЕЛЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РОМАНТИЧНОГО СТИЛЮ?

Чи вдалося М.Лисенко, створити модель українського національного романтичного стиль?

Ще на початку ХХ ст. Станіслав Людкевич в одній із статей писав, що Микола Лисенко був типовим українським національним романтиком у музиці1 , але пробле- му національного романтичного стилю в музиці М. Лисенка він спеціально не роз- глядав. Не привертала вона уваги і дослідників радянського часу, очевидно, з ідеоло- гічних причин, адже радянські ідеологи тенденційно ставились до романтизму. Тому музичний романтизм у творчості композиторів Західної та Центральної Європи ХІХ ст. сприймався як незаперечний факт, а у східнослов’янських відзначали народ- ність та реалістичний метод. Так, одна з книг про М. Лисенка, опублікована 1965 року, має назву: «Микола Лисенко ― борець за народність і реалізм у мистецт- ві»2 . У третій частині мого підручника «Історія української музики» здійснено спробу розглянути постать М. Лисенка та його творчість у контексті епохи Романтизму3 . Однак проблема індивідуального стилю композитора та прояв у ньому романтизму ще потребує подальших досліджень. У цій статті висловлю тільки деякі міркування з цього питання. У «художній картині світу», яка сформувалась у добу Романтизму, можна ви- ділити такі визначальні концепти, як увага до унікальності людської особистості, багатства її внутрішнього світу. Звідси ― культивування почуттів, сильних пережи- вань, емоційна наснаженість; зацікавлення народною сферою, історичним минулим народу, особливе поцінування народнопісенних джерел та увиразнення національ- ної специфіки мистецтва. Ці концепти відображені в тематиці творів, образній сис- темі, специфіці жанрів тощо. Вони яскраво виявилися і в музичному романтизмі. Виникнувши в Європі у перші десятиліття ХІХ ст., музичний романтизм ево- люціонував протягом цього століття і неоднаково проявився у різних європейських народів. При цьому музичні твори цього часу сприймаються як цілісна стильова сис- тема. Але в ній виділяється течія, яку в музикознавстві називають н а ц і о н а л ь н и м р о м а н т и з м о м , у літературознавстві ― «фольклорним», або «народним» роман- тизмом»4 . Це стосується, перш за все, музичних культур Центральної та Східної Єв- ропи, зокрема й України, більшість народів яких у цьому регіоні на той час зазнавали національного гніту. Центральною для них стала ідея народу, його минуле і сучасне; у центрі уваги – людська особистість, її внутрішній світ, інтимні почуття. Особливого значення надавалося національній самобутності мистецтва. Усе це було характерним і для українського музичного романтизму.При слуховому сприйнятті музичних творів їх стильова належність визнача- ється, перш за все, на основі системи виражальних засобів. Так, слухаючи музику композиторів Західної та Центральної й Східної Європи ХІХ ст. у наш час, відчуває- мо, що за всіх відмінностей між їхніми творами у ній виявився романтичний стиль. Це стосується й музики М. Лисенка. Як і в інших європейських народів, музичний романтизм в Україні мав кілька етапів. Ще в першій половині ХІХ ст., у долисенківський період, з’явилися такі ознаки романтизму, як зацікавленість фольклором, перші спроби втілити в музиці народну сферу та внутрішній світ людської особистості, її переживання, зокрема у такому жан- рі, як пісня-романс, поширений у міському середовищі. Використовуючи фольклорні джерела, композитори орієнтувалися переважно на міський фольклор, пісню- романс. Створення перших зразків романтичних інструментальних жанрів пов’язане із засвоєнням досягнень західноєвропейської інструментальної музики. Першими тво- рами, у яких увиразнилася національна специфіка, стали опери «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Українська симфонія» М. Колачевського та ін. У чому полягає новаторство М. Лисенка, що дає підстави вважати його творцем моделі українського національного романтизму? Дослідники творчості М. Лисенка справедливо відзначали нову якість націо- нального в індивідуальному стилі композитора, наголошуючи, що він є творцем (С. Людкевич), або основоположником (Л. Архімович, М. Гордійчук)1 українського національного стилю. Нова якість романтизму у творчості композитора була зумов- лена його свідомим прагненням до яскравої національної ідентичності в музиці, глибоким осягненням національних традицій, досконалим знанням європейської романтичної музики, здатністю синтезувати «своє» і «чуже». Значну роль у створенні моделі національного романтизму відіграли національні традиції. «Своє», національне музикознавці пов’язують переважно з використанням композиторами фольклору. Однак таке тлумачення дещо звужує розуміння націо- нального. Плідним видається підхід до проблеми національного, запропонований ро- сійським музикознавцем Михайлом Михайловим, який розглядає категорію націона- льного як історичну, яка безперервно розвивається і збагачується новими ознаками2 . Національні ознаки в мистецтві виникають не тільки внаслідок звернення до фольк- лору, а й завдяки використанню національних традицій професійної музики поперед- нього періоду. У мистецтві взаємодіють певні національні традиції та елементи інона- ціонального професійного мистецтва, і на цій основі виникає нова традиція3 . Націона- льний стиль М. Михайлов і С. Тишко пов’язують з історичним стилем4 . У створенні національної специфіки, на мою думку, важливими є й такі чин- ники, як національна мова, її інтонаційність та ментальність митця як представника певної нації. Усім цим визначається національна специфіка музичного мистецтва. Якщо розглядати національні традиції української музики, то вони формува- лися в епоху Бароко (канти, партесний концерт), у добу Просвітництва (хоровий концерт М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя). Однак найяскравіші ознаки національного в українській музиці виявилися в епоху Романтизму. Звернення де- яких українських композиторів (попередників та сучасників М. Лисенка) до фольк- лору сприяло національному колориту. Але тільки М. Лисенко надавав особливої ва- ги національній ідентичності музиці і свідомо прагнув досягти її.  Та особливе значення для його індивідуального стилю мала пісня-романс кінця ХVІІІ ― першої половини ХІХ ст., яка, очевидно, була авторським творінням, але поширила- ся переважно усно у міському середовищі. Серед пісень-романсів є зразки, які спра- ведливо вважаються шедеврами народнопісенної лірики ― «Ох, і не стелися, хреща- тий барвінку», «Ой, глибокий колодязю, золотії ключі», «Ой у полі криниченька» та ін. Їх записав та аранжував М. Лисенко. Ці та інші пісні могли вплинути на фор- мування його національного співучого, мелодичного стилю. Музикознавець М. Михайлов висловив слушну думку, що видатні композитори, визнані співтовариством (національним, світовим) як яскраві представники націона- льної культури, своєю творчістю можуть створювати «нову самостійну національну традицію і цим розширювати зміст поняття цієї культури»1 . Це твердження може сто- суватися як композиторів, так і інших митців, зокрема й поетів. Таким поетом в украї- нській культурі був Тарас Шевченко, який своєю творчістю створив с а м о с т і й н у н а ц і о н а л ь н у т р а д и ц і ю . Ця традиція стала особливо важливою у формуванні й розвитку індивідуального національно-романтичного стилю М. Лисенка, який з 60-х років ХІХ ст. і до кінця життя писав на тексти Т. Шевченка. Його поезія глибоко народна за тематикою, змістом та образами, а також поетикою. С. Людкевич на почат- ку ХХ ст. написав статтю («Про основу і значення співності у поезії Т. Шевченка»), яка не втратила наукової цінності і в наш час. У ній розкрито тісний зв’язок поетики Т. Шевченка з віршуванням українських народних пісень і визначено їхню спільність у такій якості, як «співність». Така якість поезії сприяла створенню значної кількості народних та професійних творів на тексти Т. Шевченка. Водночас у поезії Т. Шевченка яскраво виявився і його індивідуальний стиль. С. Людкевич писав: «Шевченко ― “останній великий кобзар України”, в якому злилась, зіндевідуалізувалась і піднеслась до артистичної творчості вся колективна українська поезія ― по змістові і по формі»2 . Літературна мова Т. Шевченка, її інтонаційність, «народний світ» його поезії, її народна «співність» надихали М. Лисенка, який значну частину своїх творів напи- сав на тексти «Кобзаря» (їх більше 80-ти, серед них – 60 солоспівів та вокальних ан- самблів, близько 20-ти хорів і три кантати). Поезія Т. Шевченка стала одним із важ- ливих чинників в осягненні М. Лисенком «народного духу» та народнопісенної твор- чості. Пишучи твори на його тексти протягом усього свого життя, композитор посту- пово досягнув т а к о ї відповідності між поезією та музикою, якої не було ні в його попередників, ні в сучасників. Особливе значення для творчості М. Лисенка мала н а ц і о н а л ь н а ф о л ь к - л о р н а т р а д и ц і я . Композитор глибоко засвоїв її, адже записав та видав близько 1500 народних пісень (майже всіх жанрів) і здійснив 500 їх аранжувань, написав тео- ретичні праці про український музичний фольклор. У цьому М. Лисенкові не було рівних як у його час, так і пізніше. Це було зумовлено великим захопленням компо- зитора українською народною піснею, ставленням до неї як до національного скарбу і бажанням зберегти її для нащадків. Завдяки фольклору М. Лисенко пізнавав народ, його «душу», характер. Часто цитуються його слова: « ф о л ь к л о р ― ц е с а м е ж и т т я »  Завдяки цьому М. Лисенко створив багатий і різноманітний м у з и ч н и й т е м а т и з м ф о л ь к л о р - н о г о т и п у (ліричний, лірико-драматичний, епічний, героїчний, танцювальний). У тематизмі фольклорного типу простежуються зв’язки з широким колом жанрів українського фольклору, їхньою музичною образністю і стилістикою. Так, у тематиз- мі ліричного характеру виявилася типова для ліричних українських народних пісень яскрава мелодійність широкого дихання; в епічному тематизмі, який наближався до дум, композитор створив декламаційну мелодику оповідного характеру; у героїчно- му тематизмі, пов’язаному з історичними піснями, мелодика відзначається енергій- ністю, динамічністю. У тематизмі фольклорного типу виявилися різні методи підходу композитора до фольклору: цитатне використання народних пісень (як, наприклад, в «Українській фортепіанній сюїті»), цитатні початки, а далі ― вільний розвиток народнопісенних мелодичних поспівок. Більша частина тематизму фольклорного типу у М. Лисенка є творчим перевтіленням характерних народнопісенних інтонацій та народної стиліс- тики загалом. Композитор синтезував стилістику різних жанрів українського фольк- лору, що надавало його музиці різноманітного народного колориту. Це мало вирі- шальне значення для втілення народної тематики та народних образів. У розкритті народної сфери М. Лисенку вдалося створити музичну мову, відповідну народному характеру завдяки глибокому відчуттю народної специфіки та великому інтонацій- ному слуховому досвіду. Можна сказати, що за розкриттям у музиці української на- родної сфери (тематики, образів), за використанням фольклору та його перевтілен- ням творчість М. Лисенка стала надихаючим зразком для композиторів наступних поколінь, його послідовників. Як і інші митці, які творили в національно-романтичному стилі, М. Лисенко прагнув втілити в музиці народний характер. Особливо яскраво це виявилося у ство- ренні ліричного та героїчного народного характеру, і прикладом для М. Лисенка бу- ла поезія Т. Шевченка. Ліричний народний характер композитор утілив передусім у камерно- вокальних творах на тексти Т. Шевченка, пов’язані з народними жіночими образами. Їх майже половина ― 22 пісні (солоспіви) на слова поезій Т. Шевченка, у яких завдяки переважно лірико-драматичній музичній образності глибоко розкрито драматизм по- чуттів здебільшого знедолених: дівчини-сироти («Ой одна я, одна», «Ой умер старий батько», «Нащо мені чорні брови»), покинутої покритки («На вгороді коло броду», «Ой люлі, люлі»), стражденної, бідної дівчини, яка не має пари («Якби мені, мамо, намисто», «Не тополю високую»), нещасливої вдови («Ой крикнули сірі гуси») та ін. У піснях М. Лисенка з «жіночою лірикою» помітні «шліфування» народного образу, еволюція у його втіленні. Якщо в деяких ранніх піснях є ще певні ознаки, ти- пові для романтичного романсу попередників М. Лисенка, зокрема елементи роман- тичної патетики («Ой одна я, одна», «Нащо мені чорні брови»), то поступово компо- зитор досягає природної простоти і психологічного розкриття цього образу. Відштов- хуючись від пісенної інтонації Шевченкового вірша, який мав ритмічну структуру, близьку до народнопісенної, М. Лисенко також спирався на фольклорні джерела. Більшість пісень народної «жіночої лірики» за інтонаційним складом, способом роз- витку та особливостями композиції близькі до народних пісень. У деяких компози- тор звертається до традицій і пише пісні на зразок народних. У них він використовує куплетну або куплетно-варіаційну форму («Ой маю, маю я оченята», «Стрічечка до стрічечки»). Щораз глибше розуміння й відчуття поезії Т. Шевченка та фольклору (постійне аранжування народних пісень) сприяли еволюції цих образів, оновлювала- ся музична мова. Нова якість постала завдяки тому, що композиторові вдалося від- творити ліричний народний характер. Микола Лисенко, його діяльність і стильові параметри творчості 15 Розкриваючи широку гаму почуттів народних героїнь, композитор яскраво виявив індивідуальне авторське начало. У більшості експозиційних частин пісень М. Лисенка, як і у віршах Т. Шевченка, відчутна близькість до стилістики народних пісень, але в розвитку музичного образу увиразнюються авторські особливості. Так, наприклад, перші два такти пісні «Ой умер старий батько» дуже подібні до початку ліричної пісні «Ой оре, Семен, оре», яку композитор аранжував для голосу з форте- піано і зберіг навіть тональність1 . Але подібним є тільки початок, а далі ― авторська інтонаційність із варіантним способом розвитку. Більша частина тематизму фольклорного типу у М. Лисенка є творчим перевті- ленням інтонацій та народної стилістики загалом. Композитор використовує най- більш поширені в народних піснях мелодичні звороти, які мають відповідну семантику, і досить часто їх трансформує. Так, в українських ліричних піснях типовою є лірична секстова інтонація у висхідному русі з переходом у квінтовий звук (І ― VІ ― V ступені). У солоспіві «Не тополю високую» композитор трансформує цей мелодичний зворот у протилежному напрямку (VІ ― V ― І), і таким чином виділяється низхідна секун- дова інтонація. Ця інтонаційна деталь надала мелодичному зворотові семантики жа- лю, болю, що відповідало драматичному змістові цього солоспіву. Митець досягає народного колориту, використовуючи у мелодиці і натуральні лади, варіантний спосіб розвитку. У творах М. Лисенка з народною «жіночою ліри- кою» традиційний жанр пісні (солоспіву) набув нових ознак. Для більшості пісень характерний наскрізний динамічний розвиток із трансформацією тематизму. Унас- лідок драматизації образу в наспівному тематизмі з’являються декламаційні інтона- ції. Відбувається своєрідна «декламізація» наспівного тематизму. У народній «жіно- чій ліриці» М. Лисенко створив пісню-сценку («У тієї Катерини»), у якій переважає декламаційний тип мелодики. Таким чином, поезія Т. Шевченка надихнула М. Лисенка на створення найкращих його ліричних творів, допомогла йому втілити ліричний народний характер і знайти для цього відповідні засоби. Цей досвід він ви- користав і для створення жіночих образів в операх («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), а також інших народних образів. Характерна для романтизму зацікавленість історією, формуванням націона- льної свідомості виявилася у М. Лисенка як втілення козацької історії ХVІ―ХVІІ ст., провідної у його творчості. Вона простежується у камерно-вокальних та хорових творах, переважно на тексти Т. Шевченка, а також у фортепіанній музиці. Знаковим твором цієї тематики стала опера за однойменною повістю М. Гоголя «Тарас Бульба». Козацтво для М. Лисенка було символом незалежності України, прикладом самовідданої бо- ротьби за свободу. Певна ідеалізація минулого не означала відриву від сучасного життя, бо в козацькому минулому М. Лисенко, як і інші українські культурні діячі, намагалися знайти опору для здійснення мрій і прагнень до визволення народу. Туга за славним козацьким минулим у Т. Шевченка та М. Лисенка обернулася закликом до боротьби за волю. У творах козацької тематики композитор створив яскраву геро- їчну, героїко-драматичну та лірико-епічну образність. Утілюючи її, він глибоко пройнявся епічним козацьким фольклором (думами, історичними піснями). У козацькій історичній тематиці творів М. Лисенка увиразнюються дві сфери. Одна з них є втіленням трагічних сторінок історії ― страждання козаків у турецькій неволі, розкриті в хоровій поемі «Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі», у солоспіві-думі «У неділю вранці рано». У лірико-драматичному фольклорному тематизмі оповідно- го характеру М. Лисенко спирається на стилістику думного епосу, втілює героїчний народний характер (хорова пісня «Наш отаман Гама- лія», хорова поема «Іван Підкова», кантата «Б’ють пороги», солоспіви: «Ой Дніпре мій, Дніпре», «Гетьмани, гетьмани», «Гомоніла Україна»). Особливо яскраво це роз- крито в опері «Тарас Бульба», зокрема у хорових піснях «Гей, не дивуйте, добрії лю- ди», «Рушаймо всі», у народних сценах запорожців та в образі Тараса Бульби. На му- зику М. Лисенка вплинув героїчний характер історичних пісень, їхня інтонаційність. Героїчні сторінки його музики відзначаються енергійністю, рішучістю, динамізмом, а часом і патетикою. Створюючи музичні образи на фольклорній основі, розвиваючи й індивідуалі- зуючи їх, М. Лисенко досяг високої професійності і художньої досконалості. Різні ти- пи фольклорного тематизму (ліричного, лірико-драматичного, лірико-епічного, ге- роїчного) творів композитора були зразком для його послідовників у втіленні на- родної та народно-історичної тематики. У центрі уваги романтиків постала особа, її внутрішній світ, чим і зумовлений культ почуттів. У творчості М. Лисенка, поряд із народною та народно-історичною, значне місце належить л і р и к о - п с и х о л о г і ч н і й с ф е р і , типовій для романти- ків. Світ почуттів особистості розкрито у багатьох творах композитора; можливо, що деякі з них мали автобіографічний характер. М. Лисенко написав близько 30 вокаль- них творів, натхненно розкриваючи почуття кохання (на слова І. Франка, Є. Гребінки, Олександра Олеся, С. Надсона, вокальний цикл на слова Г. Гейне та ін.). З цією тематикою можна пов’язати також і багато фортепіанних творів: пісні без слів, ноктюрни, романс, серенада, програмні твори ― «Мрія», «Журба», особливо три програмні цикли з конкретизацією почуттів. Тема кохання є провідною і в ліричній опері-мініатюрі «Ноктюрн». У втіленні особистісної сфери виявилося ліричне обдарування композитора. Хоч у них розкри- то широку гаму почуттів, але переважає світло-радісний стан, теплота і мрійливість. Якщо у творах народної та козацької тематики М. Лисенко постає як громадянин, демократ і патріот, то у творах ліричних він розкривається як лірик, світла й оптимі- стична особистість. Їх стилістика здебільшого не пов’язана з народною пісенністю, тільки іноді інкрустована деякими фольклорними елементами. М. Лисенко мав широку музичну ерудицію, багатий слуховий досвід інонаціо- нальної музики різних стилів ― барокової, класичної, і особливо романтичної, за- вдяки тому, що він був концертуючим піаністом, педагогом. Чимало такої музики він чув, навчаючись у Лейпцизькій консерваторії, а також на концертах у Києві. Можна стверджувати, що композитор був добре обізнаний з інонаціональною музикою. Серед її творців були митці, творчість яких позначилася на музиці М. Лисенка (Ф. Шопен, Р. Шуман, Ф. Ліст, А. Рубінштейн, М. Глінка, М. Мусоргський, А. Римський-Корсаков та ін.). М. Лисенко спирався на традиції європейської романтичної музики, але при цьому він витворив індивідуальний стиль з яскравими національними ознаками. Характеризуючи фортепіанну музику М. Лисенка, С. Людкевич у згадуваній статті зазначив, що композитор «при всіх явних слідах чужих впливів заховує все ж стільки своїх індивідуальних і національних ознак у мелодиці, що, чуючи їх, все ж таки не скажеш, що це “чистий” Шопен чи Ліст, а що се таки – Лисенко»1 . В індивідуальному романтичному стилі М. Лисенка поєдналися творче засво- єння національних традицій та досягнень інонаціональних музичних культур, і в ре- зультаті їх перевтілення та синтезу постала нова якість у його музиці, нова якість українського музичного романтизму. У творчості композитора є всі жанри, поширені в музичному романтизмі, за винятком балету, хоча переважають вокальні жанри. М. Лисенко зумів створити яс- краві національні різновиди типових романтичних жанрів. Так, наприклад, у його музично-театральній творчості повною мірою сформувалася модель національної опери та її жанрові різновиди: історико-героїчна народна драма, лірико-комічна, лірико-фантастична, камерна лірична опера, комічна, дитяча. Жанрові різновиди з типовою для романтизму тематикою простежуються і в камерно-вокальній, хоровій, фортепіанній творчості. Зокрема, у фортепіанній музиці значне місце належить лі- ричним мініатюрам («пісням без слів», ноктюрнам, баркаролі, елегії, експромтам, романсу), а також танцювальним жанрам (вальсам, полонезам, мазурці), притаман- ним європейській романтичній музиці. М. Лисенко був також творцем нових жан- рів ― романсу-думи, хорової поеми, кантати-поеми. У творах композитора яскраво виявилися музична стилістика, характерна для романтизму. Не деталізуючи цього питання, відзначимо, що М. Лисенко був яскравим мелодистом. Типова для романтизму мелодика композитора (пісенна, кантиленна, аріозна, декламаційна) позначена національними особливостями. Значна заслуга М. Лисенка полягає також у створенні вокальної декламації національного типу. У гармонічній мові він поєднує розвинену мажоро-мінорну систему з альтера- ціями акордів (характерну для романтизму) та оригінальні гармонічні засоби, пов’язані з народними модалізмами (використання натуральних ладів). У музиці М. Лисенка простежується характерний для романтичного стилю від- хід від нормативності побудови форми, вільне розгортання музичного матеріалу з ви- користанням варіанто-варіаційного розвитку. У його творах (переважно операх) від- творюються становлення поліпластовості, поліметрії, характерних для музики ХХ ст. Таким чином, у музиці М. Лисенка сформувалася н а ц і о н а л ь н а м о д е л ь р о м а н т и ч н о г о с т и л ю . Водночас, у його доробку наявний і реалістичний ме- тод, який виявився у втіленні тематики суспільного значення, у проведенні народно- визвольної та патріотичної ідеї, у підходах до розкриття історичної тематики, у ви- кривальному і сатиричному спрямуванні деяких його творів, у правдивому відобра- женні народного характеру тощо. Таким чином, у музиці М. Лисенка, як і в поезії Т. Шевченка, поєдналися романтичні та реалістичні ознаки. Патріотичний світогляд М. Лисенка сприяв тому, що для нього головною була національна визначеність його музики. Завдяки талантові, значним композиторським зусиллям, він створив в у к р а ї н с ь к і й м у з и ц і с а м о с т і й н у н а ц і о н а л ь н у т р а д и ц і ю . Вона полягала в особливостях роботи з фольклором, його перевтілен- ням у власній творчості, поєднанням національних традицій з інонаціональними у професійній музиці (романтичного стилю) і створенням індивідуального стилю з ви- разною національною специфікою. Але ця лисенківська національна традиція по- стала внаслідок значної еволюції творчості композитора. Ця еволюція відбувалася протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. На початку ХХ ст. музична творчість композитора збагатилися новою темати- кою, новими музичними засобами. Складна політична атмосфера в Україні вплину- ла на появу творів громадянської, протестної тематики (на слова Олександра Олеся «Два менти»), уперше з’явилися їдка сатира (опера «Енеїда»), твори з дитячою тема- тикою (дитячі опери) та ін. Нової національної специфіки набула створена ним релі- гійна музика, постали нові музично-театральні твори: опера-мініатюра та музично- драматичні сцени. Нова інтонаційна образність, романтична стилістика подекуди збагачена імпресіоністичними ознаками (солоспів «Айстри»). Своєю музикою М. Лисенко проклав нові шляхи розвитку українського музичного мистецтва. Розроблену М. Лисенком тематику, його національну традицію розвивали композитори К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, В. Барвінський, Л. Ревуцький та ін.